Дякуємо і пам’ятаємо

Минає 40 років від дня трагедії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Це катастрофа вселенського масштабу, яка перекреслила долі тисяч українців і назавжди змінила не лише нашу країну, а й увесь світ. Наслідки аварії – невідворотні. Смертельна радіація зруйнувала життя тисяч людей, спричинила масову евакуацію та залишила довготривалий вплив на здоров’я й довкілля, який відчутний досі.

У ліквідації наслідків аварії взяли участь сотні тисяч людей з усього колишнього Радянського Союзу. Серед них було чимало енергетиків АТ "Вінницяобленерго". На жаль, багатьох із них уже немає серед нас… Ми пам’ятаємо кожного і бережемо цю пам’ять у своїх серцях.

Нині 18 ліквідаторів залишаються в трудовому строю. Разом з іншими вони з перших днів після вибуху 4 реактора тримали Чорнобильський фронт. Там ворог був невидимий і кожна мить перебування в зоні ліквідації могла стати останньою.

Напередодні річниці трагедії в управлінні Товариства відбулася тепла зустріч із ветеранами-ліквідаторами аварії на ЧАЕС. Серед них – Василь Володимирович Дученко, Віктор Олександрович Федосєєв, Володимир Васильович Дячук, Олександр Миколайович Ковінько, Анатолій Миколайович Шубенок, Сергій Вікторович Сидорук, Петро Миколайович Короп, Володимир Григорович Євтушок.

Директор з персоналу Раїса Козаченко та директор з капітального будівництва та інвестицій Анатолій Ткаченко від імені Генерального директора Товариства Юрія Касіча звернулися до присутніх зі словами вдячності. Щиро подякували кожному за мужність, витримку і силу – за подвиг в ім’я життя.

Спільно згадали події тих днів. Зокрема своїми спогадами поділився Віктор Федосєєв: як у складі зведеного Вінницького загону працював одразу після ліквідації пожежі на четвертому зруйнованому реакторі та на відстані близько 150 метрів від нього відкачував радіоактивну воду. Три зміни поспіль, по 8 годин кожна. Ціна цієї роботи – серйозне опромінення.

В кожному з цих сивочолих чоловіків – своя історія, свій біль…. У мовчазних паузах, у поглядах, у спогадах, що не стираються з часом, у їхній внутрішній силі. Чорнобиль не відпускає, навіть через 40 років.

Вони ніколи не вважали себе героями. Кажуть, просто виконували свою роботу – важливу і необхідну. Не мали часу на страх, хоча він був. Вони не знали, що буде далі, але точно знали: потрібно зробити максимум можливого і втримати ситуацію. І вони це зробили.

Але для нас вони були і залишаються Героями Чорнобиля.

Сили вам жити, міцного здоров’я і довгих років, шановні наші. Будьте з нами якомога довше!